Сучасні підходи до розвитку зв’язного мовлення у дітей

​

Проблема розвитку зв’язного мовлення дітей добре відома педагогічним працівникам. Тож головним завданням для вихователів ЗДО є вдосконалення діалогічного та монологічного мовлення дітей, що сприяє розвитку їх зв’язного мовлення. Цю проблему можна вирішити через різні види мовленнєвої діяльності: переказ літературних творів, складання описових розповідей, створення творчих оповідань, заучування віршів, складання розповідей за картиною.

Щоб досягти певних результатів, першочергово треба враховувати умови для успішної реалізації ідей програми з мовленнєвого розвитку, а також слід використовувати нетрадиційні форми роботи з дітьми з формування зв’язного мовлення.

Умови, які повинен враховувати педагог, для успішної реалізації ідей програми з мовленнєвого розвитку:

* Насамперед, новий мовленнєвий матеріал, незнайома інформація мають подаватися дитині з урахуванням її потреб, намірів, інтересів. Майстерність педагога, саме у тому й полягає, щоб побачити настрій, бажання, стан вихованця.

* Не варто до кінця розкривати перед дітьми всі особливості мовленнєвого матеріалу. Краще, коли дошкільнята самостійно або разом з дорослим дошукуватимуться елементів новизни, несхожості-схожості, варіативності. Дітям імпонує позиція дослідників, відкривачів. Однак елементи новизни варто поєднувати з набутим досвідом, знайомою інформацією,

* Не варто активно закликати дітей до спільної роботи, гри, а тим паче, відвертати їхню увагу від вільної, самостійно обраної діяльності, краще – зацікавити їх.

* Дорослий має задовольнити бажання дитини взяти участь у спільній діяльності, паралельно реалізуючи мовленнєві, пізнавальні, розвивальні педагогічні завдання.

* За особистісно орієнтованого підходу однотипні вказівки, повчання, особливо для всієї групи дітей, не мають права на існування.

* Реалізуючи завдання комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини, дорослий має всіляко спонукати її до активності, свідомо обмежуючи свою участь доречними, лаконічними висловлюваннями

* Важливо, щоб дорослий брав на себе роль не контролера чи експерта, а носія інформації. За умови, що вихователь є для дитини авторитетною особою, така форма пред’явлення вимог спонукає її до саморегуляції і самокорекції.